Пішов по пустелях , збирати надію озиму.
У тих одиноких, що ходять по битим пляшкам ,
Шукаючи стежку до світлого Єрусалиму.
Вони по ночам знов прокурюють власні легені
Плекаючи дух, щоб востаннє на ранок воскрес
І в кожному з них помирає непізнаний геній
В дуєті з пляшками проводячи всоте конгрес...
Думками проходять тонкий перешийок Босфору
Радіють струмку, що дзвенить у піщаних лісах.
Тримають запилену в серці сліпу непокору
Щоб інші не знали , що в нім оселився лиш страх.
Їх пам'ять так схожа на тріснуте долею дзеркало
Дивитись у нього буває так сумно та болісно
І скільки б дороги не вабили їх небезпекою
Ці генії завжди крокують за власним голосом .....
Немає коментарів:
Дописати коментар