Вікторія Мерисабль

ом очі твої знов трішки сумні,
В куточках застигли сльозинки?
Згубила від серця ключі уві сні,
Й забула до нього стежинки…

Даремно жила в буденності днях,
Шукала життєвих все істин,
Душа чомусь пішки бродила одна,
Мети не знаходячи й змісту…

Любила природу, світ і людей,
Добро дарувала без ліку,
Замало обраних було ролей,
Для себе – не жити довіку…

Ти з радістю вірила в щось неземне,
Знаходила місце для всього,
Чому же серденько в собі не знайде
Словечка потрібного свого...