безодня бурлИть океану.
зіниці мов твори туманні,
манять, як сотня свічей.
На рунах моєї спини
потроху вростає коріння
яке з організмом повільно
зростається сотню ночей
На лініях моїх долонь
транзитом ідуть капіляри
в шкірних і м'язових футлярах
по тілу несуть тихо кров.
На шкірі моїх грудей
Мурашки від подиху вітру
Розбіглись, немов би по світу
І кожна у свій музей.
На шпальтах моїх очей
Не можна побачити щастя,
Бо цінність коханих людей
Навряд чи сприйняти вдасться..
Немає коментарів:
Дописати коментар