Вікторія Мерисабль

З того часу як річка зірвала мости
Жовті тюльпани зів'яли в кав'ярні.
Ми не більш ніж прохожі, у цій пустоті
Ми тепер як дві постаті дивні й примарні.

Нас чекають дороги, у світ мандрівний
Ми тепер одинокі, ми стали - єдині
Відтепер нашим ангелом став часовий
Що читає під місяцем " Дамаскіна"...

І мене обіймає щадливо прострація
Міжнейронні зв'язки відключають енергію
Щоб думки закінчили нещадну міграцію
Залишивши у спокої дивну поезію.

З того часу як річка зірвала мости
Я змінила життя і змінила маршрут
Здогадалась, що щастя в німій простоті
Це - всього лише мить, що є зараз і тут.