Вікторія Мерисабль

Дорога додому - це явище не особливе .
Коли у навушниках грає тужлива Nirvana.
Ще кілька хвилинок і стане душа знов щаслива:
На станції вже зачекалась старесенька мама.

Забуті пейзажі мій мозок сприйматиме вправно,
Почую нарешті як верби із вітром шепочуть,
Побачу колосся, що пнеться помалу та славно,
Журавлики пісню веселу весняну клекочуть.

І зникне нарешті міська і шумлива завіса,
Запахне прадавнім сосновим та вільховим лісом
П'янке пригадається листя духмяне меліси
Спалахує сонце шафранно – цитриним навісом.

І скільки б життя не манило парфумами кави,
Де кількість стежинок для тебе поки невідома,
Ти знай , що найкраща у світі непевнім забава,
То є повертатись до рідного теплого дому.