Вікторія Мерисабль

Дівчинка- народжена зоря

Іде дівча, крокує як дитина,
Її чекають – стежки , спориші,
Турбота оберегом – материна,
Немов прикрила доторком душі..

Рожеву парасоль в руках тримає,
Сама уся – народжена зоря,
Іде дівча, неначе птах співає,
Іще наївне, наче немовля…

Мов янгол на Землі- легка, тендітна.
Руса коса спадає по плечах
Як місяць зорям уночі привітна
Ясна усмішка на її вустах.

Сіяють щастям сині оченята,
Безмежно розляглись навкруг поля,
Ранкова подорож – для неї свято,
Бо радісно стріча її земля…

Для неї в радість - і дощі, і грози.
І у калюжах – бачить небеса,
Не сповнилось життя її ще прози,
Бо вірить в казку, диво, чудеса…

Вона – немов зернина серед степу,
Що у колоссі пнеться в височінь,
Земля внесла у сутність альфа й бету –
Мов дарувала досвід поколінь…